О, дай нам, Боже, друзів всім таких,
Які й в помилках зможуть не судити.
Зігріють добрим поглядом своїм,
І скажуть: зможеш по-новому жити!
Нам не згадають що було колись,
Не дорікнуть у вчинених провинах.
Підтримають, промовлять: ти молись,
І поруч стануть з нами на коліна.
Не кинуть камінь в спину, і в лице
В зрадливості не будуть нам плювати.
Обмиють ноги мовчки, й від себе
Не будуть нам урок життя давати.
Попросту сядуть поруч, обіймуть,
По-справжньому душі поспівчувають.
Як буде треба - сльози теж проллють. -
І крила віри знов повиростають!
***
"Правдивий друг любить за всякого часу, в недолі ж він робиться братом." (Пр.17:17, Біблія)
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
женщине, матери, христианке. - Курганская Надежда Конечно, в этом мире много всего могущего погубить душу, особенно молодых. Верить и молиться, молиться и верить- удел матери.
И все же здесь- ноль,
не пойму я, друзья,
ведь быть равнодушными все же нельзя
к судьбе наших женщин,
к судьбе матерей -
Поставьте отметку свою поскорей!
И не надо упрекать, что это не скромно, пожалуйста.
